Рано чи пізно дитина поставить вам запитання: "Що таке смерть?" або "а ми теж помремо?". Такі запитання лякають батьків зі страшною силою. Вони біжать до психологів із запитом: "Що з моєю дитиною?". Відповідь проста: "З вашою дитиною все прекрасно. Вона розвивається".
Питання в іншому: "Що з батьками?"
Так, ми живемо в час, коли "повинно бути все добре", "у нас все добре", а коли "щось не так", "не за планом" - все - КАТАСТРОФА!
Знаєте, смерть - це природно. Це природно. Це частина життя. Вона є, і це теж добре. А батьківські КАТАСТРОФИ - це неприйняття якихось моментів життя. Смерть, вона завжди "якось не так", вона завжди несподівана, не "за планом". Це той життєвий момент, на який людина вплинути не може. Це те, що називається СМІРЕННЯМ.
Як розповісти дитині про смерть?!
Дарована природою чи Богом (кому як зручніше), вона є початком чогось нового: нового етапу для сім'ї, в якій пішла з життя людина - потрібно перебудовуватися і жити вже по-іншому; початком нових поглядів. Смерть змушує зупинитися і подивитися на своє життя, щоб встигнути щось зробити краще у своєму житті.
Отже, що ж робити, коли дитина запитує вас про смерть і як їй відповідати?
- Необхідно самим дорослим прийняти той факт, що життя і смерть - два взаємопов'язані процеси, обидва природні та природні. Самим батькам потрібно прийняти смерть як даність Природи (Бога). У ній немає нічого понад природного або неправильного.
- Коли дитина ставитиме запитання - будьте готові на них відповідати щиро і впевнено. З почуттям спокою і прийняття.
Замовчувати факт смерті близької людини перед дитиною, навіть 3-х, чотирирічною, - це значить формувати в неї психоз. Хто сказав вам, шановні дорослі, що дитині краще і легше спостерігати ваші заплакані очі, стривожені обличчя і непроговорені страхи? Дитина - вона ЖИВА!!! Вона все відчуває, ось тільки сказати не може. І від свого нерозуміння, що відбувається, і тривожних почуттів у неї формуються: невпевненість - внутрішнє напруження - тривога, яка знаходить вихід у дитячі страхи і далі - у психозі (психоз нав'язливих дій, обсесивно-компульсивний розлад тощо). - Відповідайте тільки на ті запитання, які ставить дитина: "Мамо, що таке смерть?" - "Це кінець життя, початок чогось нового"; потім ще за місяць-два дитина поставить наступне запитання: "Мамо, ми всі помремо?". - "Так, помремо"; ще тиждень буде перетравлювати, а потім видасть: "Я не хочу вмирати, не хочу, щоб ти вмирала" - "І я не хочу. Але так складено життя, щоб народжувалися люди, щоб життя тривало, оновлювалося. До того ж, до того, як я помру, пройде багато часу: ти закінчиш дитячий садок, підеш до школи, будеш там навчатися цілих 12 років, потім вступиш до інституту, будеш навчатися там, потім підеш на роботу, одружишся, у тебе з'являться діти, я тобі допомагатиму з ними. Тож це ще ого-го як довго, а тобі взагалі ще дуууже рано про смерть думати, тобі ще належить своїх онуків дочекатися". Насправді, що саме ви говоритимете, не так уже й важливо - головне, як ви будете про це говорити: по-доброму, впевнено, спокійно, даруючи дитині впевненість і відчуття стабільності. І поки ви договорите своїм спокійним голосом таку довгу історію, дитина вже піде грати.
- Розгортати тему самими батьками не варто. Стимулювати самостійно цю тему не треба. Просто задовольніть інтерес дитини, які є тут і зараз.
Коли діти ставлять такі запитання?
У кожної дитини свій вік для подібних запитань. Спочатку, років у 3, діти запитують: "Звідки беруться діти?", а потім, років за пів- або рік, їх уже цікавить запитання: "А де твій тато/мама?", які вони поставлять і вам, і вашим батькам, і, повірте, таки докопаються, куди діваються люди. Плюс, є казки і мультики, які спеціально "для цього віку" починаються зі слів: "Жив-був король. Його дружина рано померла і він залишився з донькою... потім він одружився вдруге..." або ті, в яких "діти рано залишилися без батьків": "Білосніжка і семеро гномів", "Спляча красуня", "Русалонька", "Крихітка-Хаврошечка", "Сестриця Оленка і братик Іванко" тощо. Казки допомагають дітям прийняти факт смерті вчасно. І велику помилку роблять батьки, які не говорять про смерть, уникають таких казок - це батьківські комплекси і не треба їх культивувати в дітях! Працюйте над собою, над своїми страхами, щоб робити дитину впевненішою.
Отже, вперше цікавитися смертю, діти починають у 4 з половиною роки, а страх смерті актуальний для 6 років. І ЦЕ НОРМА! Це неминучий процес розвитку для дитини. З 4-х з половиною років іде знайомство з таким явищем, як смерть, розуміння, усвідомлення його, а в 6 років - смиренність із нею.
Чому треба все вчасно?
Тому що кожен вік дитини передбачає свій розвиток і свій чутливий (сенситивний) період до засвоєння, прийняття того чи іншого. Вчасно дитина знайомиться з предметним світом - облизує предмети, крутить, крутить їх, якщо батьки не будуть давати ці предмети, то дитина не буде розвиватися; вчасно дитина вчиться ходити - якщо батьки боятимуться, що вона впаде, то вона і не навчиться ходити; так само і в різних запитаннях - ставить дитина - відповідайте спокійно, значить вона готова почути відповідь.
Отже, уявімо, що батьки "не говорять про смерть", і тут, дитина йде до школи (бачить смерть на вулиці - банально голуба збиває машина), і тут період страху смерті додається. Що станеться з дитиною? Незнання + страх = невроз? Я не психіатр і не невролог, але як практика показує, так часто буває.
Як дитина переживає нові знання, зокрема й знання про смерть?
- Він грає в те, що дізнався. Це ігри у смерть. Так дитина перепроживає свій досвід, що часто лякає батьків - викликає в них комплекси. Просто заспокойтеся! Нічого нового і незвичайного не відбувається, крім того, що ваша дитина розвивається.
- Він складає неймовірні історії, малює ці нові знання.
- Просто дозвольте цьому бути: нехай запитує, грається, вигадує. Просто будьте поруч.
