Дитячі психологи, психіатри та педагоги розповідають про безліч речей, яких батькам слід уникати, щоб допомогти своїй дитині розвиватися впевненою, гармонійною та щасливою особистістю . Головне розуміти, що ви можете легко припуститися помилок і самі зіпсувати дитину, зробити її примхливою, неслухняною і зі спотвореним світосприйняттям.
Виховання дітей – це досить трудомістке заняття. Саме тому багато батьків вивчають масу матеріалу ще до появи малюка на світ. Останні кілька десятиліть принесли багато нових відкриттів у сфері розвитку дітей та деякі з них мають надзвичайно важливе значення. Проте, величезний обсяг інформації може бути складним. І щоб не зіпсувати дитину самотужки, легше зосередити свою увагу на тому, як не можна виховувати дітей.
Зіпсувати дитину або як не можна виховувати дітей
Експерти у галузі розвитку та виховання дітей допускають ймовірність того, що деякі батьки можуть зіпсувати дитину. Дитячі психологи та дитячі лікарі-психіатри поділилися головними висновками, згідно з якими батьки можуть зіпсувати дитину та дають рекомендації, як правильно виховувати дітей, щоб цього уникнути. Виключіть ці речі з процесу виховання дітей, і ви неодмінно зможете допомогти вашій дитині розвинутись щасливою особистістю.
1. Загрози залишити свою дитину
Всім батькам знайома ситуація: настав час покинути парк і дитина відмовляється йти з вами, вона тікає, ховається, плаче тощо. Це вас засмучує і ви починаєте сердитись. Зазвичай ми спостерігаємо, як мати бере курс на вихід і декларує, що вона піде додому без нього. Це крайній захід, який, як правило, спрацьовує. Однак така загроза відмови від дитини впливає на її психіку вкрай руйнівним чином.
Почуття прихильності дитини до батьків одна із найважливіших речей у розвитку дітей, особливо у роки. Доктор Л. Алан Сруф ( Dr. L. Alan Sroufe ), професор психології в Міннесотському Інституті Розвитку Дитини ( Institute of Child Development ), каже, що загроза відмови від дитини, навіть нешкідливими способами, може потрясти фонд безпеки та добробуту, який ви, як батько, уявляєте йому. Згідно з Сруфом, коли ви говорите такі речі як: «Я просто залишу тебе тут», це означає для дитини, що ви не хочете захищати і піклуватися про неї. Для дитини думка, що ви можете залишити її одного в чужому місці, яка страшенно лякає і це може спричинити руйнування почуття прихильності до вас, як до безпечної основи, яка вкрай необхідна дітям при зіткненні із зовнішнім світом.
Такі прості речі можуть зіпсувати дитину та її ставлення до вас. Тому, наступного разу, коли у вас виникне бажання відповісти на опір чи істерику фразою «Я йду», спробуйте заспокоїти дитину і пояснити ситуацію простими словами, переключіть її увагу. Але ще краще, підготуйте свою дитину до відходу з парку заздалегідь, кілька разів повторюючи, скільки в нього залишилося часу, щоб почати збиратися. Маленькі діти ще не можуть відчувати проміжки часу, але ваше попередження може стати для дитини відліком, що вже настав час, але ще можна трохи побігати з друзями.
2. Брехати своїй дитині
Просте, але надзвичайно важливе емпіричне правило у вихованні дітей: Не брехати своїй дитині! Наприклад, не можна говорити дитині , що його вихованець втік гуляти, коли тварина загинула. Це хороший приклад поширеної та частої помилки батьків . Коли ви спотворюєте правду у такий спосіб, звичайно, не зловмисно, ви намагаєтеся врятувати почуття ваших дітей. Ви можете бути не впевнені в тому, як упоратися зі складними ситуаціями або просто сподіваєтеся уникнути проблеми. Така маленька брехня захищає вашу дитину від болю, проте фактично вона має неприємні наслідки — спотворює дійсність, що є непотрібним і потенційно руйнівним. Використовуючи брехню, ви стаєте на шляху зіпсувати дитину та її стосунки із зовнішнім світом.
Важливо бути впевненим, що ваше пояснення відповідає віку дитини. Дуже маленькій дитині не потрібні довгі пояснення про смерть. Говорячи йому чи їй про те, що людина (або тварина) була дуже старою або важко хворіла, тому померла — цього буде достатньо.
Згідно зі Сруфом, ця помилка виховання також включає «почуття спотворення». Коли ви говорите дітям, що вони відчувають щось, чого вони фактично не відчувають або навпаки, кажіть їм те, чого вони не відчувають самі. Іншими словами, створюючи невідповідність між тим, що відчуває ваша дитина і тим, що кажете їй ви, спотворюється природність почуттів дитини і втрачається здатність адекватно оцінювати ту чи іншу ситуацію.
Наприклад, якщо дитина каже, що боїться йти до школи вперше, замість того, щоб пояснювати, що вона не боїться чи дурить і вигадує, визнайте почуття своєї дитини і потім виходьте із цього. Скажіть щось на кшталт: «Я знаю, що тобі страшно, але я піду з тобою. Ми зустрінемо твоїх нових вчителів та однокласників разом, і я залишуся з тобою, поки ти не опануєш і не перестанеш боятися. Іноді надмірне хвилювання викликає почуття страху, це нормально». Наступного разу, за бажання сказати трохи неправди або спотворити правду, подумайте, як би вам не зіпсувати дитину і подивіться на це з іншого боку: це її можливість вирости.
3. Ігнорувати власну погану поведінку
Часто батьки діють за правилом: «Роби як я говорю, а не як я роблю», але є багато хороших досліджень, які доводять чому це не працює з цілого ряду причин. Діти поглинають все навколо себе, немов губка у своїй здатності вчитися і є дзеркалом як хорошої, так і поганої поведінки. З цієї причини, експерт дитячого розвитку доктор Девід Елкінд ( Dr. David Elkind ), професор з Університету Tufts University , стверджує, що моделювання поведінки дитини таким як ми хочемо, це одна з кращих речей, яку батьки можуть зробити. Те, що ви робите, є набагато більшим прикладом, ніж те, що ви говорите своїй дитині.
Наприклад, діти батьків, що палять, з подвоєною ймовірністю будуть курити, ніж діти батьків, які не палять; діти батьків із надмірною вагою значно більш схильні мати надмірну вагу, ніж діти батьків із нормальною вагою; навіть батьки із трохи загадковою поведінкою передають його своїм дітям. Імовірно, саме звідси почалася приказка: «Яблуко від яблуні недалеко падає». Найкращий спосіб навчити свою дитину є брокколі, почати її є самим і робити це з ентузіазмом. Діти здатні відчути фальш за кілометр, так що вірити в те, що робите ви самі є невід'ємною частиною особистого прикладу. Зіпсувати дитину можуть самі батьки, тому роль батька — бути гарною моделлю поведінки для дитини. «Показувати», замість «говорити», як поводитися — є найефективнішим методом виховання дітей.
4. Те, що підходить одному, зовсім не підходить іншим
Ще одна з найбільших проблем батьківського виховання не можна виховувати дітей одним мірилом, особливо якщо в сім'ї кілька дітей. Як вказує Елкінд: «в одній і тій же киплячій воді твердіє яйце і пом'якшується морква. Така поведінка батьків може мати різні наслідки залежно від типу особистості дитини». Використовуючи той самий спосіб виховання, ви можете виховати дитину або зіпсувати дитину, якщо це різні діти.
У сім'ї з двома дітьми, ви можете помітити, що не тільки їх особи сильно відрізняються, але й інші змінні, такі як сон, увага, стиль навчання і поведінка. Наприклад, ваша перша дитина може бути абсолютно комфортною для вас, у той час як ваша друга дитина може постійно прагнути кудись рухатися, смикаючи та захоплюючи вас за собою. Деякі діти краще реагують на тверді межі, тоді як іншим потрібне м'якше ставлення. Таким чином, важливо пам'ятати, що те, що працює для одного, не обов'язково буде діяти для іншого.
Це ж правило підходить, коли йдеться про порівняння вас у дитинстві з вашою дитиною. Можливо, ви були активною дитиною, яка постійно була на ходу, вимагала багато активних ігор , а ваша дитина воліє грати в спокійні тихі ігри. Враховувати такі відмінності та зберігати їх буває нелегко, вам знадобиться переоцінка та навчання, щоб не покладатися на свій власний досвід та спогади. Але виховання дітей з урахуванням потреб кожної дитини першочергово матиме тривалу перспективу для гармонійного розвитку ваших дітей.
5. Лаяти або карати дитину, коли вона кричить, дратується та розкидає речі
Вираз гніву дитиною: догляд в іншу кімнату, кидання речей та крики, є цілком природною поведінкою для дитини. Це спосіб дітей із їх обмеженою мовою та незрілими пізнавальними (розумовими) здібностями висловити емоцію. Карати дитину при такій поведінці, як би привабливо це не виглядало, не є виходом із ситуації. На дитину покарання справляє враження, що наявність емоцій насамперед є поганою поведінкою. А відповідно, ви можете зіпсувати дитину, блокуючи її вираження емоцій.
Доктор Това Кляйн ( Dr. Tovah Klein ) директор Колумбійського Університету " Barnard Toddler Center " пропонує, щоб замість того, щоб лаяти дитину за подібну поведінку, - "Допомагайте своїй дитині зрозуміти її негативну емоцію (гнів, сум), щоб вчасно навчитися розуміти, чому він це відчуває та як висловлює. Це допоможе дитині розвинути компетентність у емоційному та соціальному відношенні. Так, співчуючи дитині, замість того, щоб карати дитину, ви встановлюєте межу (тобто, «Я розумію тебе, ти гніваєшся, давай разом вирішимо цю проблему»). Це матиме кращі результати, ніж догана та покарання маленької дитини».
Замість того, щоб «блокувати та закривати» емоції дитини, допоможіть своїй дитині побачити, що ви розумієте її розлад та що нормально відчувати гнів чи роздратування.
6. Бути другом своєї дитини, ніж її батьком
Це найчастіша помилка батьків, особливо коли діти стають старшими. Усі батьки хочуть мати теплі дружні стосунки зі своїми дітьми. Але таким чином дуже легко зіпсувати дитину, пропонуючи їй роль друга, а не батьківську роль.
Доктор Сью Хаббард ( Dr. Sue Hubbard ), педіатр і ведуча радіо-шоу " The Kid's Doctor ", каже, що важливо завжди залишитися батьком, особливо коли справа доходить до врегулювання кордонів в експериментах з речовинами. Зростання вживання алкоголю та наркотиків у підлітковому віці збільшується, і Хаббард припускає, що це є наслідком того, що батьки хочуть бути, насамперед, іншою своїй дитині, а не батьком. Часто у сімейному колі дітям навіть дозволяється вживання невеликої кількості алкоголю, думаючи, що це нешкідливо. Але алкоголь – головна причина смертності». Навіть мізерна кількість алкоголю може зіпсувати дитину, адже ви самі формуєте її ставлення до цього.
"Ви повинні подавати приклад для відповідального вживання алкоголю", - говорить Хаббард. Надмірно вирішальне виховання дітей поширюється і інші області. Важливо залишатися авторитетом для своєї дитини, використовуючи свій вік та досвід, але не бути авторитарним батьком, щоб не втратити довіру дитини.
7. Думати, що ви несете виняткову відповідальність за розвиток вашої дитини
Ми всі знаємо про вплив, який наше виховання дітей чинить на них. Але іноді легко довести ту чи іншу ідею до крайності і відчувати, що все, що ви робите, вплине на успіх вашої дитини.
Часті побоювання батьків:
- Якщо ви не зможете забезпечити йому найкращу початкову школу, що станеться з його академічними прагненнями?
- Якщо ви не знаходите ідеальний баланс між дисципліною та добродушністю, як це торкнеться його розвитку?
- Ваша дитина штовхнула іншого малюка на дитячому майданчику, тому що ви дозволяєте йому дивитися мультфільми з елементами агресії?
Стати тим, хто страждає від усвідомлення своєї провини і надмірно опікується батьком, є одним з вірних способів зіпсувати дитину. Доктор Ханс Штайнер ( Dr. Hans Steiner ), почесний професор дитячої психіатрії у Стенфордському університеті ( Stanford University ), застерігає батьків не приймати на себе виняткову відповідальність за проблеми їхньої дитини. Є багато інших факторів у житті дитини крім вас, які торкнуться її індивідуальності та розвитку: гени, інші члени сім'ї, школа, друзі і так далі. Таким чином, коли щось іде не так, не варто звинувачувати себе в цьому, тому що навряд чи ви самі привели до цієї проблеми.
І навпаки, впевнений Штайнер, не припускайте, що у вас немає участі у розвитку вашої дитини. Деякі люди можуть діяти від припущення, що успіхи та проблеми дитини відбуваються, головним чином, через гени або вчителі в школі, а не через вас. Обидві крайності – це просто крайнощі. Серед усіх аспектів виховання дітей важливо дотримуватися балансу. Ви важливі у житті своєї дитини, але ви не єдиний фактор впливу.
8. Припускати, що є лише один спосіб бути добрим батьком
Можливо ви багато читаєте, щоб вивчити деякі проблеми виховання дітей та отримати важливі поради. Але ви повинні враховувати індивідуальність відносин між батьками та їхніми дітьми. Психологи в загальних рисах окреслили дев'ять різних рис характеру (деякі з яких включають тривалість і концентрацію уваги, настрій та рівень активності), які об'єднані в три основних типи характеру: легкий/гнучкий, важкий/напористий і обережний/повільно розігрівається.
Зрозуміло, характер вашої дитини взаємодіє з вашим характером. Деякі батьки добре спрацьовують із характерами своїх дітей, а інші потребують більшої уваги. Ваш дитячий характер міг дуже відрізнятись від вашого нинішнього характеру. Просто уявіть, що бувають скрупульозні мами з неакуратними дітьми або жорсткі тата з невимушеними дітьми. Лише вам вирішувати враховувати ці відмінності та докладати зусиль до них чи ні.
Як тільки ви дізнаєтесь про якесь явище, ви можете з'ясувати нові способи взаємодії з вашою дитиною, щоб мінімізувати тертя. Одне недавнє дослідження Вашингтонського університету показало, що коли стилі виховання були скроєні ближче до дитячих потреб, у дітей спостерігалося значно менше схильності до депресії та занепокоєння, ніж у дітей, батьки яких були менш налаштовані на їхні дитячі особи.
