«Чому дитина бреше?» — запитання, що часто ставиться до Google-пошуковика) Дивно, що не фахівцям-психологам. До них батьки приходять в останню чергу, коли брехня вже носить патологічний характер і відбивається на всіх сферах життя дитини: він бреше батькам, бреше вчителям і навіть своїм друзям.
У нашій країні, на відміну від європейських країн, недовіра до психологів та їхньої роботи, як і раніше, має катастрофічні масштаби. Більшість людей переконані, що до психолога слід звертатися тільки в останній момент, коли стан психіки вже слабко піддається якомусь втручанню. Можна сказати, що у нас практично відсутня практика відвідування психолога з профілактичною метою, а робота психоаналітика так і залишилася чимось таким, про що ми знаємо тільки з фільмів.
Пояснюється така недовіра до психологів дуже просто. Протягом багатьох десятків років стереотипи негативного ставлення до психологів зміцнювалися через відсутність психологічної поінформованості в масах. Функції практичної психології виконували державні структури: дитячі садки, школи, різні гуртки і т. д. В даний час коли стара система зжила себе, а до нової люди так і не пристосувалися, мабуть, знадобиться ще якийсь час, щоб довіра до психологам та його роботі набуло розумних масштабів у нашій країні.
А поки кабінети психологів не користуються належною увагою і багато батьків продовжують шукати відповіді на нагальні питання щодо виховання, розвитку та здоров'я дітей в інтернеті, ми постараємося відповісти на одне дуже важливе та актуальне питання батьків: «Чому моя дитина бреше?»
Чому ваша дитина бреше: Поради психолога
Що таке дитяча брехня?
Спочатку варто визначитися із терміном. Брехня – це свідомо сказана неправдива/хибна інформація, яка має свою конкретну мету.
Але чи здатна дитина 4-5 років ставити цілі та досягати їх таким шляхом? Дитячі психологи стверджують, що ні. До 7 років для дитини фантазія, сон та дійсність – це один світ. І ВІН РЕАЛЕНИЙ!
Вигадка, яка має певну мету, швидше стане брехнею ближче до 10-11 років. Але і тут необхідно розібратися чому дитина бреше і як вона прийшла до цього. Що передувало цьому феномену.
Якщо ваша дитина бреше у віці до 7 років:
1. Терапія своєї самотності. Приклад: вигадка неіснуючого друга, який і шкоду робить, і веселить, і втішає. Проводьте більше часу з дитиною, прислухаючись до її бажань, і тоді місце цього друга займете ви.
2. Придбання/досягнення бажаного. Приклад: дівчинка весь час розповідає, що вона ходила з татом у цирк, до парку, що ці й ті речі їй купив тато, хоча насправді цього не було, батько вже рік як не живе у сім'ї, зрідка дзвонить. Це найпоширеніші фантазії дітей: хтось розповідає, що він їв найсмачніше тістечко, коли батьки йому суворо забороняють солодощі; хтось розповідає, як тікав із дитячого садка рвати квіти, доки вихователі спали. Таких прикладів набереться вдосталь. Завдання батьків – прочитати між рядками дитячої розповіді ці повідомлення та вчасно приділити дитині потрібну увагу. Лаяти, забороняти фантазію – все одно, що заражати дитину тривогами та почуттям малоцінності.
Батьківська щирість, прийняття та любов у будь-яких питаннях виведе дитину із цієї ситуації. Найкращі слова – це відображення почуттів дитини: «Ти, напевно, скучила за татом? Давай запросимо його в гості» або «Так, я розумію, що ти сумуєш так сильно за татом, що скрізь хотіла б з ним ходити. Але зараз тато живе окремо, має свої плани. Він присвячує весь час роботі» — головне, говорити правду , а не закриватися відмовками, своїми вже дорослими фантазіями («Тато сплив на кораблі» – нісенітниця, яка травмує дитину) чи своїми негативними висловлюваннями щодо цієї людини – це також ваша фантазія. Світ і люди в ньому існують поза нами і ми не можемо їх оцінювати лише з одного боку. І повірте, дитина прийме правду, якою б вона не була. Це полегшить його життя, йому не буде потреби фантазувати, щоб почуватися краще. Пам'ятайте, що саме помилки батьків багато в чому визначають майбутнє дитини.
3. Страх покарання у дитини за свою поведінку. Навіть якщо батьки ніколи не карають дитину, сам факт «неправильного» вчинку шокує його: «Не можна засмучувати батьків», «Я поганий» тощо. Це часто трапляється, коли батьки завжди знають «як правильно-неправильно» і ні місця варіаціям у житті, вони нравоучат і нравоучат (бурчать і бурчать: «Той не такий, той поганий, а ось ця дівчинка жахлива»), коли є в сім'ї місце покаранням без обговорення причин поведінки дитини і коли немає чітких рамок «Що робити можна » та «Чого робити не можна». Так, діти вільні чинити імпульсивно, не оцінюючи наслідки, переоцінюючи свої сили – це до 21 року (хоч би як це здавалося абсурдним). Так вони досліджують світ, перевіряють свої можливості та здібності. Батьки в цьому питанні і вчителі, і друзі, і помічники, але анітрохи не судді чи арбітри. Їхнє завдання — виростити щасливих дітей і тут питання довіри між батьками та дитиною є найважливішим та основним!
4. Звичайна для дитини поведінка, коли брехня - норма життя в сім'ї. Дитина фантазує на зразок батьків, чиї розповіді чує щодня: «Ми не вдома, на жаль. Чекаємо на вас у гості наступного разу» — каже мама в телефонній розмові подрузі, яку не бажає сьогодні бачити. В даному випадку важливо бути чесними самим, ніколи не дурити дитину і бути гідним взірцем правдивості для дитини.
Якщо ваша дитина бреше у віці після 7 років:
1. Спосіб привернути увагу батьків. Збрехав – накричали – приділили увагу. Коли батьки «бачать дитину» (а це означає цікавляться нею, емоційно на неї реагують) тільки тоді, коли вона «накосячить», тоді для дитини всі кошти виправдані. Байдужість (а такою вони бачать поведінку батьків, коли ті не цікавляться життям дитини, не проводять з нею час і відгороджуються «У нього ж має бути особисте життя, навіщо туди лізти») штовхає дитину і на брехню, і на інші не дуже гідні речі , і все одно - кричали або хвалили - були значить ТУТ І ЗАРАЗ ПОРУЧ.
2. Брехня, як можливість підвищити свою самоцінність в очах оточуючих. Підлітки схильні брехати про свої досягнення («почав зустрічатися з тією дівчинкою», «Мама мені дозволяє ...» і т. п.). Фантазії в особистому листуванні підлітків у соц. мережах яскравий тому приклад. На жаль, це не найкращий спосіб самоствердження. Він досить небезпечний у наш час. Безпечніше - особистий щоденник. Нехай він буде як терапевтичний спосіб, щоб упоратися зі своїми емоційними бурями. А батьки – мудрими наставниками, які завжди розуміють і приймають дитину у будь-якій її життєвій ситуації, довіряють їй. Це вселяє в дитину віру в себе найкраще.
3. Інше розуміння ситуації дитиною. Так, часто буває так, що правда у дитини 10-17 років зовсім інша, ніж та ж у дорослих, хоч вона стосується однієї і тієї ж ситуації. Просто ми бачимо, чуємо та розуміємо речі по-різному. І це потрібно прийняти як даність, як можливість батьків розширити межі розуміння світу та можливість навчитися пояснити, донести до свідомості дитини своє розуміння. У цьому випадку найкраще рішення – ДІАЛОГ.
Якщо ж брехня стає рисою особистості дитини, варто звертатися до фахівців без зволікання. Адже чим більше брехні, тим більше насправді страждає дитина всередині себе.
