Досить часто від батьків дітей різного віку можна почути: "Я все для нього, а подяки - нуль", "У всіх людей діти як діти, а в мене..." тощо. У цій статті ми постараємося розібратися, які помилки батьків призводять до того, що ми втрачаємо дітей та їхню довіру до нас?
7 причин чому ми втрачаємо дітей та їхню довіру
1. Ми очікуємо занадто багато
Часто народжену крихітку сприймають не як чоловічка, щастя, що прийшло в цей світ, а як надію, віру в краще майбутнє: "Ти моя гордість і радість. Надія мого життя". Дитина - це нове життя, а не ваше. Не вимагайте від дитини того, чого не досягли самі.
2. Ми не віримо у свою дитину і занижуємо її можливості
Буває друга крайність - батьки із заниженою самооцінкою і добротною добіркою страхів переважують їх на дитину: "Ой, ти впадеш/хворітимеш", "Не лізь", "Не висовуйся", "Будь, як усі" і т. ін., - гальмують розвиток дитини, роблять її зручною для... себе, вихователів, учителів, начальника, чоловіка/дружини... й обмеженою в щасті та повноті життя для неї самої.
3. ми не віримо в добро
Наші зневіра і негатив передаються дитині у вигляді невдоволення життям, у недовірі до людей і до життя загалом. Важко жити, коли навколо все сіре і непоказне, коли довіритися нікому. Батьки повинні подавати приклад своїм дітям і бути налаштованими на позитив.
4. Ми не щирі
Насамперед, ми не щирі з собою: не визнаємо своїх помилок, своїх недоліків. Діти їх бачать і вчаться в нас приховувати правду.
Ми не щирі у стосунках із людьми: ми посміхаємося під час зустрічі/розмови, а розлучившись/поклавши слухавку, змінюємо тон, настрій і обговорюємо людину. Діти перестають вірити нам і як наслідок ми втрачаємо дітей.
5. Ми зраджуємо дітей, змінюючи їх на роботу, образи, нового чоловіка/дружину
Жодні матеріальні блага, наші внутрішні переживання або дорогоцінні стосунки поза дітьми не виправдовують емоційного холоду до наших дітей. Коли ми цілком поглинені чимось або кимось, ми втрачаємо зв'язок з реальністю, знаходимо собі масу виправдань, а діти залишаються за "бортом нашого життя". Рано чи пізно "за бортом" можемо опинитися ми, коли поступово втрачаємо дітей.
6. Ми хочемо для своєї дитини найкращого
Дитина отримає в житті рівно стільки, скільки зможе взяти. Не більше не менше. І якщо ми "все для неї", то вона й не зможе зрозуміти того, "що для вас", "що для інших людей" треба. І, найнеприємніше, вона не навчиться знаходити шляхи досягнення "свого". Саме цьому батькам потрібно навчити своєї дитини.
7. Ми порівнюємо дітей
Це свого роду зрада. Значить ми не приймаємо своїх дітей такими, якими вони є. У такій ситуації дитина стає не самою собою в нашому уявленні, а кращою або гіршою. Це сумно усвідомлювати самій дитині.
Як варто будувати свої стосунки з дитиною, щоб її не втратити:
- приймайте свого малюка таким, яким він є;
- вимагайте за віком і можливостями дитини, підтримуючи в успіхах і будучи поруч у разі невдач;
- будьте чесними із собою та оточуючими - вам стане легше, а дитина буде вам довіряти;
- будьте вірні дитині: цікавтеся її життям, беріть участь у ньому;
- вчіть дитину долати труднощі на шляху досягнення бажаного (попросити, обговорити, заробити), а не випереджайте її бажання своїми "все для неї";
- порівнюйте дитину тільки саму з собою: вона вчорашня і вона сьогодні;
- живіть щасливо, довіряючи і вірячи в добро!
